Ukrainiečių k. tekstai „Noriu versti 2014“

Василь Голобородько

З ДИТИНСТВА:
ДОЩ

Я уплетений весь до нитки
у зелене волосся дощу,
уплетена дорога, що веде до батьківської хати,
уплетена хата, що видніється на горі, як зелений птах,
уплетене дерево, що, притихле, стоїть над дорогою,
уплетена річка, наче блакитна стрічка в дівочу косу,
уплетена череда корів, що спочивають на тирлі.
А хмара плете і плете
зелене волосся дощу,
холодне волосся дощу.
Але усім тепло,
усі знають — дощ перестане,
І хто напасеться,
хто набігається,
хто нахитається,
хто насидиться на горі,
хто належиться,
а хто прийде до дому
у хату, наповнену теплом, як гніздо.

Віктор Неборак

ЛІТАЮЧА ГОЛОВА. ВИРОБНИЧИЙ АВТОПОРТРЕТ
...А голову літаючу монтують за подобою моєю в шахті.
Бригада упирів у комбінезонах тарабанить триметровий ніс.
У ніздрях — фейєрверки і дроти, і серпантин, два гучномовці
зяють вниз —
мій ніс масивний, хлопський, ніс монументальний — де там
різній шляхті...
В каркас триповерховий сектор управління опускають краном,
а мозок перетворено на важелі, педалі і кермо.
Чоло моє — напнутий алюміній — варять металісти, трохи
вниз дамо —
повіки там ладують і під'єднують електрику очам-екранам.
Ще кілька слів про рот — дияволів десяток пре щелепу,
розлізся в ній слимак-гігант, брехун бундючний, єго мосць —
язик,
його чатують зуби і ні разу не пломбовані, язик, як сплячий
бик,
дві анаконди стулені його ховають, щоб не втрафив у халепу.
Ось вуха припасовують, клепають шкіру, стики зварюють —
і реви ще, і спека.
Вмикає полум'я у соплах
інженер-люципер-лицедій.
Я у скафандрі, я прощаюсь, "ну, поєхалі“, я лізу в мозок свій
На старт збігається дивитися півпекла.